Для чого живемо на світі

Для чого ми живемо на світі, коли ж все рівно помремо? Де шукати істинну відповідь на це непросте запитання? Як у сучасному інформаційному потоці, серед безміру різної духовної літератури, віднайти чисті перлини житейської мудрості? Як не схибити? Серце підказує, що є Книга Книг, яка, за словами Г. Сковороди, «як заповіт нам від батьків залишена». Там і знаходимо відповідь. Душа, яку Бог вдихає в людське тіло, має навчитися в ньому в терпінні та складних випробуваннях життям між добром і злом пізнавати істину, а також осягнути всю багатогранність Божественної благодаті та виконати свою місію на землі, тобто послужити своїми добрими талантами, своїм добром і любов’ю світу цьому. І таким праведним життям ще більше удосконалившись, піднятися на вищий духовний рівень.

Ця істина перевірена часом. Її приніс 2000 років тому на землю Ісус Спаситель, пізніше – поширювали світом й інші високі душі з Божественним мисленням. Вони не тільки просвітлювали й будили народи до щасливого, гармонійного життя, а й самі ставали взірцем того, як і для чого повинна жити Людина на землі.

Такою є геніальна дочка українського народу Лариса Петрівна Косач, яка цілком свідомо і відповідально взяла собі псевдонім від назви рідної Вітчизни – Українка. Прийшовши на світ із високою місією, душа Лесі, ввібрала в себе найкращі риси українського народу: гідність і мужність, непохитність у боротьбі за волю і правду, шляхетність, ніжність і ліризм. Дочка Олімпу, дочка Прометея, квітка Ломикамінь, наша Леся – такою її сприймали сучасники. Такою вона є для нас і буде для прийдешніх поколінь, бо мала «в серці те, що не вмирає». Її ж полум’яне і саможертовне життя, принесене на вівтар служіння рідному народові, є прикладом життя на землі істинної християнки і справжньої українки – патріотки. Рішуча і непримиренна до тих, хто відібрав в українців заповіт і розбив скрижалі їхніх сердець, Леся була «будівничим національного духу і потужним трансформатором світової культури на рідному грунті». «Від часу Шевченкового «Поховайте та вставайте» Україна не чула таких гнівних і рішучих слів, як з уст цієї слабосильної дівчини», – так відгукнувся про Лесю Іван Франко, назвавши її «єдиним мужчиною на всю тогочасну соборну Україну». У роки Вітчизняної війни протестуючий голос Лесі Українки було чути і на антифашистських мітингах, і на естраді, і по радіо. Слово її поезії писали кров’ю на стінах тюремних камер, гартували себе силою цього слова в концтаборах і в окопах. А Леся гартувала свій дух, ведучи 30-літню війну з важкою недугою, жодного разу не нарікнувши на долю. І не була б вона Лесею Українкою, якби власним прикладом не показала, як гідно слід нести життєвий хрест:

Я на гору круту крем’яну
Буду камінь важкий піднімать
І, несучи вагу ту страшну,
Буду пісню веселу співать.
В історії світової культури важко знайти жіноче ім’я, яке дорівнювало б їй талантом,мудрістю, проникливістю, значущістю. Пророчим баченням нашого часу є Лесина поезія «І ти колись боролась, мов Ізраїль …». У ній Леся побачила сьогочасну Україну, що, мов «отара безпричальна, блукає, шукаючи рідного краю на своїй землі», а з нею її «пастухи – вночі за тінню йдуть, а вдень з вогнем». І їй це боліло,тому до останніх своїх днів, до останніх своїх поетичних слів Леся силою свого слова пробивала мур людської байдужості, неуцтва, духовної ліні й сірості і вірила в перемогу і торжество світлих сил та залишалася непохитною у своїй вірі в народ, якому таки «дасться заповіт новий і Дух нові напише… скрижалі». Приспаний і окрадений лукавими синами, український народ пробудиться і зможе «своїм життям до себе дорівнятись». Тоді збудеться Лесина мрія – стати у високості щасливою, пречистою зіркою.

«А розумні будуть сяяти, як світила на небозводі, а ті, хто привів багатьох до праведності, немов зорі, навіки віків» (Книга пророка Даниїла 12:3). Це і є головна мета нашого життя на Землі. І нам усім, нині сущим, слід осягнути цю істину розумом і відчути серцем, аби не втратити свого земного шансу, даного Творцем.

На платформі Blogger.